Театр

"Напевно важко знайти у сучасному світі когось, хто би ні разу не відвідав театру і, в той же час, вважав себе освіченою та обізнаною в культурі людиною..." - саме завдяки японцям і з'явилися такі фрази та висловлювання у сучасності. Театр у цій країні ще до недавніх пір був привілегією лише багатих та знатних людей. Прості жителі держави не мали доступу до такого виду мистецтва, саме тому зараз кожен у країні Сонця, що сходить, намагається викроїти вільну годинку ввечері та відвідати театр. 

Мало хто знає, що існує декілька різновидів театрального мистецтва у Японії. Про них я й розповідатиму далі.

Театр Но

Театр Но - напевно, найвідоміший театр в Японії з усіх. Якщо ви бачили театр, де усі люди грають на сцені в масках, при цьому співаючи та використовуючи традиційні японські барабани - то ви точно бачили театр Но. Традиційно одна вистава складається з виконання п'яти п'єс і трьох комедійних сценок між ними. В сучасний репертуар цього театру входять 250 п'єс (!) Важливо знати, що сите - це зазвичай антагоніст, тобто головний злодій твору, тоді ж як вакі - добрий персонаж.

Структура вистави театру Но

Частина вистави	Дія (що відбувається на сцені)	Ритм
Перша	Вихід другорядного персонажа вакі, його вітання з публікою, шлях до місця дії	Дзьо (найлегший в виконанні, майже без дії на сцені)
Друга	Вихід головного персонажа сите і його монолог	Ха (складний і драматичний ритм)
Третя	Зустріч сите і вакі, їх монолог	Ха (складний і драматичний ритм)
Четверта	Розповідь про сите, що виконується разом з хором	Ха (складний і драматичний ритм)
П'ята	Поява сите в новому вигляді, його сповідь і танець	Кю (найбільш драматичний та динамічний ритм з усіх)

Найцікавішим елементом у цьому театрі звичайно є маски. Вони надягаються акторами безпосередньо на сцені. Таким чином, міміка у театрі Но не відіграє особливого значення.

Знизу ви можете бачити Жіночу маску театру Но (під різними кутами нахилу змінюється вираз обличчя акторки).

Часто для європейців цей театр здається незрозумілим та дивним, проте, знаючи вище описані правила, я сподіваюся, що ви хоч трохи, але зможете зрозуміти, що ж коїться на сцені, коли потрапите на таку виставу театру Но.

Театр Кабукі

Театр Кабукі - це поєднання співу, музики, танцю та власне акторства. Сам театр виник ще у XVII столітті. Спершу в театрі грали лише жінки. Згодом у цілях збереження моральності влада вирішила заборонити прекрасній половині грати в театрі, та на їх місце прийшли юнаки. Проте і молоді хлопці не виправдали сподівань і згодом їм теж заборонили виступати на сценах театру . Тоді їх місце посіли вже зрілі чоловіки, які виконували абсолютно всі ролі в театрі: як жіночі, так і чоловічі. Традиція лише чоловічої гри існує й до нашого часу, і мало хто сприймає жінок у Кабукі й сьогодні. Зараз же цей легендарний театр внесений у "Третю декларацію світових шедеврів" ЮНЕСКО. 

Будова театру також має свої особливості: актори виходять на сцену з глядацької зали, а також під час вистави можуть мінятися декорації прямо на сцені. Роблять це спеціальні працівники Кабукі, які одягнені в чорний одяг, вважаються невидимими. 

На відміну від театру Но, у Кабукі використовують не маски, а грим, задля передачі образу персонажа. Такий грим називається кумадорі. Зазвичай, кольори, в яких виконаний кумадорі, символізують щось: червоний - справедливість, сміливісь і силу, фіолетовий - страх і злість і тд. Загалом типовий актор театру одягнений в кімоно, пояс обі та перуку.

Театр Кабукі - найвідоміший та найпопулярніший японський театр у світі, його вистави можна було переглянути навіть в СРСР, коли спеціальна трупа приїжджала до столиці чи до Ленінграду.

Театр Бунраку




Театр Бунраку - це традиційний японський ляльковий театр. Грають у ньому ляльки, якими керують троє людей: один - ногами, другий - руками, третій - головою. Одягнені вони в чорні костюми так, щоб їх не було видно на сцені. Ляльки робляться в розмірі  1/2 — 2/3 від людського росту. Ці ляльки - особливі, бо ж вміють кліпати, рухати зіницями та губами, висовувати язик, рухати бровами. Також вони особливі тим, що конструюються безпосередньо перед виходом на сцену. Тобто, актор прикріплює голову потрібної ляльки до потрібного тіла та рук, ніг. 





Деякі ляльки мають ускладнену будову голови. Наприклад, в одній сцені в образі прекрасної дівчини з'являється лялька, а вже в іншій вона має перетворитись в жахливе чудовисько.Тому актор, відвернувши голову ляльки, знімає верхній шар маски, і вже в наступну мить глядачі дивуються жахливому образу, що з'явився перед ними.
Вистава супроводжується розповіддю декламатора та грою на сямісені, про який я розповідала в попередньому дописі "Музика". 
За традицією якщо додати вік головного ляльковода, декламатора та мастера гри на сямісені - то має вийти не менше 200 років.